Ми живемо в буремні часи.
І мистецтво не може існувати окремо від контексту тієї миті, в яку воно
народжується.
Нова колекція Etnodim має назву «Спогадів взори».
Ця назва відображає розмиті, наче калейдоскопічні спогади та рефлексії.
Кольорові сни без чітких образів та форм, що сповнені мріями.
В ній ми ототожнюємо бурхливе сьогодення з тихим плином часу в минулому.
Яскрава палітра кольорів, наївні взори з подекуди фантазійними букетами, вазонами, різноманітними плодами та тваринами.
Припускаємо, що заняття вишивкою було тим самим терапевтичним хобі того часу.
Воно допомагало подолати смуток, навести лад у думках та віднайти власний спокій.
Ця назва відображає розмиті, наче калейдоскопічні спогади та рефлексії.
Кольорові сни без чітких образів та форм, що сповнені мріями.
В ній ми ототожнюємо бурхливе сьогодення з тихим плином часу в минулому.
Яскрава палітра кольорів, наївні взори з подекуди фантазійними букетами, вазонами, різноманітними плодами та тваринами.
Припускаємо, що заняття вишивкою було тим самим терапевтичним хобі того часу.
Воно допомагало подолати смуток, навести лад у думках та віднайти власний спокій.
Колекція «Спогадів взори» – це трансформація в’юнких та барвистих візерунків на рушниках, які датуються минулим століттям та перенесення їх на сучасні форми одягу.
Традиційні українські рушники – це те, що знайомо кожному з нас: червоні та чорні нитки, канонічні зображення дерева життя та лічильні техніки рушникових швів.
Ці рушники знакові, виразні, автентичні.
Насамперед особлива цінність цих рушників полягала в їх обрядовій функції та особливому сакральному значенні.
Традиційні рушники супроводжували українців впродовж всього їхнього життя.
Музеї, які спеціалізуються на збереженні української спадщини, зазвичай мають велику колекцію традиційних рушників.
В період другої половини ХХ століття орнаменти набули більш спрощеного та наївного вигляду.
Палітра кольорів стала ширшою та сміливішою.
Окрім традиційних сюжетів, жінки експериментували із зображеннями квітів, ваз, плодів та букетних композицій.
Щедрої колористики досягали завдяки рослинним фарбникам. Іноді, коли потрібного кольору бракувало, майстрині розпускали домашній текстиль.
Лише згодом у продажу почали з’являтися барвники та готові кольорові нитки.
Завдяки великій палітрі кольорів та нашаруванню ниток жінки мали змогу досягти у вишивці градієнтного ефекту
Жінок надихало все красиве, що могло трапитись їм на очі: квіти на власному подвірʼї, домашні тварини й місцеві птахи, вирізки з журналів та поштові листівки.
Часто ескізи малювали самостійно та переносили на тканину через копіювальний папір.
Обрядова функція рушників в цей період майже згасла. Деколи ними прикрашали побут, дарували їх на свята.
Проте, з плином часу, вони не отримали належної уваги: нерідко їх використовували в якості підстилок чи навіть ганчір’я.
Традиційні українські рушники – це те, що знайомо кожному з нас: червоні та чорні нитки, канонічні зображення дерева життя та лічильні техніки рушникових швів.
Ці рушники знакові, виразні, автентичні.
Насамперед особлива цінність цих рушників полягала в їх обрядовій функції та особливому сакральному значенні.
Традиційні рушники супроводжували українців впродовж всього їхнього життя.
Музеї, які спеціалізуються на збереженні української спадщини, зазвичай мають велику колекцію традиційних рушників.
В період другої половини ХХ століття орнаменти набули більш спрощеного та наївного вигляду. Палітра кольорів стала ширшою та сміливішою.
Окрім традиційних сюжетів, жінки експериментували із зображеннями квітів, ваз, плодів та букетних композицій.
Щедрої колористики досягали завдяки рослинним фарбникам.
Іноді, коли потрібного кольору бракувало, майстрині розпускали домашній текстиль.
Лише згодом у продажу почали з’являтися барвники та готові кольорові нитки.
Завдяки великій палітрі кольорів та нашаруванню ниток жінки мали змогу досягти у вишивці градієнтного ефекту.
Жінок надихало все красиве, що могло трапитись їм на очі: квіти на власному подвірʼї, домашні тварини й місцеві птахи, вирізки з журналів та поштові листівки.
Часто ескізи малювали самостійно та переносили на тканину через копіювальний папір.
Обрядова функція рушників в цей період майже згасла.
Деколи ними прикрашали побут, дарували їх на свята. Проте, з плином часу, вони не отримали належної уваги: нерідко їх використовували в якості підстилок чи навіть ганчір’я.
Барвисті та в'юнкі візерунки на рушниках другої половини ХХ століття стали основою колекції. Нас надихнула думка про те, що таке щире, народне, фантазійне мистецтво, колись обділене увагою, зможе отримати новий подих в ХХI столітті та вийти на новий художній рівень.
Барвисті та в'юнкі візерунки на рушниках другої половини ХХ століття стали основою колекції.
Нас надихнула думка про те, що таке щире, народне, фантазійне мистецтво, колись обділене увагою, зможе отримати новий подих в ХХI столітті та вийти на новий художній рівень.
Вивчаючи тему рушників другої половини ХХ століття, ми консультувалися з представниками Національного музею декоративного мистецтва та музею Івана Гончара, відвідували бібліотеки та досліджували архівні матеріали. Аби отримати цілісну картину по цій темі, ми також звернулись до власників приватних колекцій.
Вивчаючи тему рушників другої половини ХХ століття, ми консультувалися з представниками Національного музею декоративного мистецтва та музею Івана Гончара, відвідували бібліотеки та досліджували архівні матеріали.
Аби отримати цілісну картину по цій темі, ми також звернулись до власників приватних колекцій.
Однією з таких власниць є пані Людмила Дідук з селища Мокра Калигірка, що на Черкащині.
Пані Людмила – засновниця місцевого музею історії та культури. Вона все життя присвятила добробуту рідного села, працювала вчителькою місцевої школи, заступницею директора, а згодом очолила посаду сільської голови.
Майже 50 років тому жінка почала збирати експонати. А вже у 1994 році, в одному з приміщень школи, заснувала сучасний краєзнавчий музей.
Сьогодні музей налічує 2370 різноманітних експонатів, близько 100 з яких – вишиті рушники.
Пані Людмила знає історію кожного рушника зі своєї колекції.
Якийсь вишила її мати, а якийсь – сусідка, яка пережила болючу втрату чоловіка, проте вишивала найяскравіші рушники в селі. Деякі експонати збереглися тільки завдяки пані
Людмилі – жінка фактично вихоплювала роботи з рук тих, хто збирався їх позбутися.
Нас вразила любов пані Людмили до рідного краю та її особлива увага до збереження спадщини мешканців рідного села.
При нагоді радимо завітати до пані Людмили та пройнятися душевністю її колекції.
Однією з таких власниць є пані Людмила Дідук з селища Мокра Калигірка, що на Черкащині.
Пані Людмила – засновниця місцевого музею історії та культури. Вона все життя присвятила добробуту рідного села, працювала вчителькою місцевої школи, заступницею директора, а згодом очолила посаду сільської голови.
Майже 50 років тому жінка почала збирати експонати.
А вже у 1994 році, в одному з приміщень школи, заснувала сучасний краєзнавчий музей.
Сьогодні музей налічує 2370 різноманітних експонатів, близько 100 з яких – вишиті рушники.
Пані Людмила знає історію кожного рушника зі своєї колекції. Якийсь вишила її мати, а якийсь – сусідка, яка пережила болючу втрату чоловіка, проте вишивала найяскравіші рушники в селі.
Деякі експонати збереглися тільки завдяки пані Людмилі – жінка фактично вихоплювала роботи з рук тих, хто збирався їх позбутися.
Нас вразила любов пані Людмили до рідного краю та її особлива увага до збереження спадщини мешканців рідного села.
При нагоді радимо завітати до пані Людмили та пройнятися душевністю її колекції.
Лінійка колекції «Спогадів взори» – це чоловічі та жіночі вироби, які легко поєднуються між собою та урізноманітнюють базовий гардероб своєю виразністю. Більшість виробів представлена в двох варіантах кольорової гами.
Лінійка колекції «Спогадів взори»
– це чоловічі та жіночі вироби,
які легко поєднуються між собою та
урізноманітнюють базовий гардероб
своєю виразністю.
Більшість виробів представлена в двох варіантах кольорової гами.
Окрім звичних сорочок, в нашому асортименті з’явилися приталені жакети, чоловічі жилети та базові лляні штани без вишивки.
Жіночі моделі виразні за формами.
Чоловічі – більш універсальні, тому відносяться до унісекс
айтемів.
Об'ємна аплікація, нюансна асиметрія та нашарування різних технік вишивки й стилю – це наше втілення експериментальних технік оздоблення одягу та вихід за рамки плаского візерунку. Кожен виріб з колекції демонструє багатогранність мистецтва вишивки.
Окрім звичних сорочок, в нашому асортименті з’явилися приталені жакети, чоловічі жилети та базові лляні штани без вишивки.
Жіночі моделі виразні за формами.
Чоловічі – більш універсальні, тому відносяться до унісекс
айтемів.
Об'ємна аплікація, нюансна асиметрія та нашарування різних технік вишивки й стилю – це наше втілення експериментальних технік оздоблення одягу та вихід за рамки плаского візерунку.
Кожен виріб з колекції демонструє багатогранність мистецтва вишивки.
Цією колекцією ми прагнемо задовольнити ментальну потребу у легкості, простоті та зрозумілості, яких зараз так бракує. Ми хочемо, щоб одяг з колекції «Спогадів взори» не засліплював очі перед реаліями сьогодення, а давав розраду, простір для мрій та надію на краще майбутнє.
Цією колекцією ми прагнемо задовольнити ментальну потребу у легкості, простоті та зрозумілості, яких зараз так бракує.
Ми хочемо, щоб одяг з колекції «Спогадів взори» не засліплював очі перед реаліями сьогодення, а давав розраду, простір для мрій та надію на краще майбутнє.